ЗАСТУ́ДА, и, ж.
1. Охолодження організму людини, яке спричинює різні хвороби. — Колись і я так співала… поки голос не пропав від застуди… — сумно сказала вона (Коцюб., II, 1955, 110); Рана загоювалась, але виснаження і застуда на фронті призвели до захворювання на туберкульоз (Скл., Легенд. начдив, 1957, 20).
2. Хворобливий стан людини, зумовлений охолодженням організму. Пишу до Вас, лежачи в ліжку: застуда вже третій місяць не пускає мене звідти (Коцюб., III, 1956, 159); Отож і в мене там [у лікарні] лікарі відшукали, крім застуди, ще якусь панську хворобу (Мур., Бук. повість, 1959, 257).
2. у знач. прикм. Який застудився. Застуджений Василько з кожним днем усе дужче кашляв (Панч, Син Таращ. полку, 1946, 58); // Власт. людині, що застудилася. Хома помалу одходив. Злість і прокльони розсипались раптом в хриплий, застуджений сміх (Коцюб., II, 1955, 36); Чийсь застуджений голос подав у темряву: — У кого є діти, хай піднімуть руки (Кучер, Голод, 1961, 122).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 335.