ЗАСТРО́МЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до застроми́ти. Шкіряний фартух поверх безрукавки з синьої саржі, перехоплений ремінцем, сорочка з засуканими рукавами й застромлений за пояс молоток — усе виявляло в ньому ремісника (Тулуб, Людолови, І, 1957, 113); Віжки почепила [Василина] на застромлені в гній вила (Кучер, Прощай.., 1957, 142); // застро́млено, безос. присудк. сл. Хата защепнена знадвору, і кілочок застромлено (Головко, II, 1957, 135).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 334.