ЗАСТРИБА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. неперех. Почати стрибати, робити стрибки. Невеличкий ремінний гаманець опинився в його у руках. Трохи не застрибало хлоп’я з радощів (Мирний, І, 1954, 279); — Татові чоботи! Татові чоботи! — заспівав я і застрибав по хаті на одній нозі (Багмут, Опов.., 1959, 4); Клишонога Нера, що спочатку було люто загавкала, враз привітно заскавуліла й радісно застрибала (Дмит., Обпалені.., 1962, 191); // Поїхати, підскакуючи на вибоїнах, нерівних місцях і т. ін. Машина вибігла на лужок і після трудної піщаної дороги легко застрибала по кротовинах (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 264); // Почати швидко рухатися, піднімаючись і опускаючись. Пальці її надзвичайно хутко застрибали по білих клавішах [рояля] (Епік, Тв., 1958, 133); Перед очима [Вадима] враз застрибали шаблі і завмерли сторчма (Панч, II, 1956, 444); Світляні зайчики застрибали по стінах, по стелі, метнулися в куточки, немов шукаючи когось (Жур., До них іде.., 1952, 137); // Замелькати. У його зіницях знову застрибали лукаві бісики (Збан., Сеспель, 1961, 443).
2. неперех., куди, рідко. Стрибаючи, почати вскакувати куди-небудь. Люди познімали з плечей торби, розташувалися на короткий відпочинок. Раптом хтось крикнув: «Повітря!» Деякі попадали на землю, деякі застрибали в окопи (Тют., Вир, 1964, 357).
3. перех., рідко. Почати танцювати який-небудь танок, підстрибуючи. І польки враз дрібушки застрибали (Рильський, III, 1961, 212).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 333.