ЗАСТОРЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док., перех., діал. Устромити. Сяде [Федір] на човен, тихо одпливе насеред річки, засторчить вершу, притягне трохи, — що-що, а рак хоч дурний, а піймається (Мирний, І, 1954, 308); Один [розбишака] засторчив знічев’я списа свого в копицю (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 320).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 332.