ЗАСТАВЛЯ́ТИ¹, я́ю, я́єш, недок., ЗАСТА́ВИТИ, влю, виш; мн. заста́влять; док., перех.

1. Ставлячи що-небудь у великій кількості, покривати всю поверхню або заповнювати весь простір. Тим часом дружинники повиносили до сіней великі дубові столи із світлиці, прикрили їх білою скатертю і заставили всілякою стравою й медом (Фр., VI, 1951, 77); Поїзд заставив увесь шлях коло церкви, зайняв вигон коло цвинтаря (Н.-Лев., III, 1956, 193).

2. Загороджувати, закривати когось, щось. Стара тремтячими руками штовхала Настю під піч, заставляючи її залізною заслінкою (Тулуб, Людолови, І, 1957, 140); Пальцем потопу не заставити! (Укр.. присл.., 1955, 287); Двері од пекарні забив я.. та заставив кошиком (Коцюб., III, 1956, 145).

3. діал. Ставити. Данило заставляв перемет щосуботи проти неділі і брав два пуди риби щонайменше (Смолич, Мир.., 1958, 35); Всі взялися до обіду, бо Марина приказала: «Будем їсти, а для їх заставлю в піч* (Григ., Вибр., 1959, 247).

ЗАСТАВЛЯ́ТИ², я́ю, я́єш, недок., ЗАСТА́ВИТИ, влю, виш; мн. заста́влять; док., перех. Віддавати що-небудь у заставу кредиторові для забезпечення одержуваної позички. На все те батько не зважав І, знай, маєтки заставляв (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 14); Вхопила Ганна свою новішу свитину, побігла до шинкарки, заставила за карбованця (Н.-Лев., І, 1956, 104); — Коли вже інакше не може бути, то хіба застав ті дорогоцінності, але тільки застав (Вільде, Сестри.., 1958, 450).

ЗАСТАВЛЯ́ТИ³, я́ю, я́єш, недок., ЗАСТА́ВИТИ, влю, виш; мн. заста́влять; док., перех., з інфін., рідше з прийм. до і спол. щоб, аби, розм. Примушувати виконувати що-небудь, ставати до якоїсь роботи. Замість науки, дяк заставляв Тараса носити воду, рубати дрова, топити піч (Мирний, V, 1955, 309); [Лукаш:] Чужу все до роботи заставляти не випадає… Наймички — не дочки… (Л. Укр., III, 1952, 229); Дівчата схвильовано підганяли його, заставляли, щоб ішов, коли кличуть (Гончар, Таврія, 1952, 88); Цими словами заставив [селянин].. людей, аби уважно слухали (Март., Тв., 1954, 183).

◊ Не заставля́ти (не заста́вити) себе жда́ти див. жда́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 327.

Заставля́ти, ля́ю, єш, сов. в. заста́вити, влю, виш, гл.

1) Закладывать, заложить. Оце кожух заставила та купила борошна. Харьк.

2) Заставлять, заставить, загораживать, загородить.

3) Уставлять, уставить. І стравами столи твої заставить. К. Іов. 80.

4) Заставлять, заставить, принуждать, принудить. Заставила мене мати тонку пряжу прясти. Лавр. 66.

5) Опускать, опустить шлюзный ставень. У лотоках заставочки мельник заставляє. Чуб. III. 178. б) — діло ким. Поручать, поручить кому дѣло, ставить кого на работу какую нибудь. Въ похорон. причитаніи мать обращается къ умершей дочери: Ким я буду те ділечко заставляти, як тобою заставляла? Мил. 220.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 100.