ЗАСОКОРИ́ТИ, рю́, ри́ш, док.

1. Почати сокорити, кудкудакати (про курей). Дзьоб свій витерла [курка] об крила: — От хвалько!.. — Та й пішла — засокорила: — Ко-ко-ко… (Нех., Казки.., 1958, 24).

2. перен., розм. Швидко й безугавно заговорити. — Матвію, чи ви забагатіли та не видите [бачите] людей, чи гордуєте Гузирями? — засокорила Гузириха (Чорн., Пісні.., 1958, 88).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 322.