ЗАСМІ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАСМІТИ́ТИ, смічу́, смі́тиш, док., перех. Покривати що-небудь сміттям або чимсь непотрібним; забруднювати. Соняшник вважали поганим попередником для всіх культур. І це тому, що він дуже засмічував поле падалицею (Хлібороб Укр., 9, 1964, 31); [Шумрико:] Не чекали тут твого приїзду. З іншими попили, поїли й хату засмітили. Нема тобі чого тут залишатись (Мик., І, 1957, 491); // Ростучи у великій кількості, заглушувати інші рослини (про бур’яни). Дзвінець, який засмічує посіви озимого жита, буває різних форм (Бур’яни.., 1957, 8); // Змішуючи з чим-небудь, робити непридатним для користування, споживання. При збиранні потрібно дбати про те, щоб насінням маку не засмітити землею, яку неможливо відокремити потім ніякими способами (Ол. та ефір. культ., 1956, 258); // перен. Заповнювати чим-небудь непотрібним, шкідливим і т. ін. Буржуазні націоналісти.. засмічували нашу прекрасну мову штучними, незграбно вигаданими словами (Рильський, III, 1956, 63); Основне для нас, письменників, це правдиво відображати радянську дійсність, не засмічувати наші твори зайвим філософуванням та непотрібним прикрашуванням (Тич., III, 1957, 463).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 319.