ЗАСМИ́КУВАТИ1, ую, уєш, недок., ЗАСМИ́КАТИ, засми́каю, засми́каєш і рідко засми́чу, засми́чеш, док., перех. і без додатка.
1. Стомлювати частими поїздками, важкою роботою і т. ін. (коня). Засмикати коня.
2. перен., розм. Змучувати, стомлювати кого-небудь безперервними вимогами, питаннями, дорученнями і т. ін. — Ось ви не гарячіться, дівчатка, не засмикуйте свого отамана, — спокійно стримував він заробітчанок (Гончар, І, 1959, 39); Під час перерви зразу в піонерську кімнату набивається повно піонерів. Старшу піонер-вожату засмикали зовсім — запитують, поради просять, допомоги (Коп., Подарунок, 1956, 5).
3. тільки док. Почати смикати; зашарпати, засіпати. — Мамо! Мамо! — засмикав Гриць за руку матір (Збан., Сеспель, 1961, 430); Докійка.. швидко запрацювала руками, засмикала коров’ячі дійки (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 124); Янек зціпив зуби і незграбно засмикав повіддям (Тулуб, Людолови, І, 1957, 4); Костенко нервово засмикав бровою, пішов з хати (Кучер, Трудна любов, 1960, 150).
ЗАСМИ́КУВАТИ2, ую, уєш, недок., ЗАСМИКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. Різким рухом, ривками, поривчасто посувати край завіси, штори і т. ін.). [Віра:] Він любить… він любить її, іншу! Кращу за мене… (Нервово засмикує завісу алькова і йде на середину кімнати) (Коч., II, 1956, 405).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 318.