ЗАСЛІ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш і ЗАСЛІПЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗАСЛІПИ́ТИ, сліплю́, слі́пиш; мн. заслі́плять; док., перех.
1. Псуючи зір, очі, робити сліпим кого-небудь. І фашисти ясні очі Засліпили Ворокуті… (Нагн., Вибр., 1950, 25); // Спрямовуючи яскраве світло в очі або засипаючи, заліплюючи їх чим-небудь, позбавляти людину можливості добре бачити. Десятки прожекторів з валу вдарили промінням, засліплюючи наступаючі війська (Гончар, II, 1959, 435); Сонце засліпляло їй очі, і вона мружила їх, схиливши голову набік (Ткач, Плем’я.., 1961, 135); Пісок, що югою здіймався на глухій дорозі і засліплював очі, хрумтів на зубах (Кучер, Чорноморці, 1956, 104); Кружляє й мете і немов засліпити Снігами їх хоче ця звихрена тьма (Перв., II, 1958, 404); // безос. — У мене горе — до хати залетіла віспа.. Всі четверо дітей лежать камнем, личко залило, засліпило оченята (Чаб., Балкан. весна, 1960, 126); // розм. Закривати, робити непрозорим або невидним. Після села Білівки та річки Коротай поземка стала збільшуватися, перейшла на звичайний у цих місцях буран. По землі неслися оті важкі хмари, ..засліплюючи лобове скло автомашин та збиваючи їх із шляху (Ле, Право.., 1957, 249): Засліпили небо хмари, Тоне сонечко у млі (Граб., І, 1959, 289).
2. перен. Вражати красою, блиском і т. ін. Молода княгиня усіх засліпила своєю красотою (Стор., І, 1957, 372); Хлопця засліпила Юна господиня (Ющ.., Люди.., 1959, 24).
3. перен. Позбавляти здатності правильно розуміти що-небудь, розбиратися в чомусь. — Гнів проти тухольців засліпив тебе і пхав тебе до загибелі (Фр.. VI, 1951, 63); — Вас засліпила безпідставна ненависть до Каргата (Шовк., Інженери, 1956, 389).
◊ Заслі́плювати (засліпи́ти) о́чі кому на що — позбавляти можливості правильно сприймати що-небудь. Ненавидів [Суліман] бідноту свого народу за релігійний фанатизм, який засліплював очі на дійсні причини його мізерного існування (Вільде, Сестри.., 1958, 358); Тоді як іншим страх одняв розум, засліпив очі. Підпора не боявся нічого (Коцюб., II, 1955, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 314.