ЗА́СЛАНИЙ1, а, е. Дієпр. пас. мнн. ч. до засла́ти1. Вечорами приходила з сусідньої дачі кучерява курсистка, заслана звідкись (Коцюб., II, 1955, 219); — Треба перевірити Яська — вставив я своє слово. — Може, він Борисом засланий до нас, щоб пронюхувати (Чаб., Катюша, 1960, 53); Я зараз же передивився заслану Вами «Думу про військо Ігореве» (Мирний, V, 1955, 428); // у знач. ім. за́сланий, ного, ч. Те саме, що засла́нець.
ЗА́СЛАНИЙ2, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до засла́ти2. Дивлюся, я через двері, — стіл засланий скатеркою, на столі пляшка й чарка (Н.-Лев., II, 1956, 20); Вони мовчки спустилися по широких сходах, засланих м’якими килимовими доріжками (Мик., II, 1957, 392); Заслані полудою очі під ту страшну різанину не розгляділи б, де свій, де чужий (Мирний, II, 1954, 259); // за́слано, безос. присудк. сл. Середина куреня.. В глибині ліжко з дровеняк заслано воловою шкурою (К.-Карий, II, 1960, 267).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 313.