ЗАСВІ́ЧУВАТИ¹, ую, уєш, недок., ЗАСВІТИ́ТИ, ічу́, і́тиш, док.

1. перех. і рідко без додатка. Запалювати що-небудь для освітлення, викликати свічення чогось. Уночі засвічують світло у сховах (Л. Укр., III, 1952, 728); Спостерігачі.. по умовленій команді засвічували і гасили електричні вогники в мішенях (Кучер, Чорноморці, 1956, 425); Стара мати вигорнула з печі жарину, притулила до жарини скалку, роздмухала жар, запалила скалку й засвітила каганець (Н.-Лев., II, 1956, 242); У Пріськи й руки і ноги потерпли. На велику силу вона засвітила і ледве-ледве відсунула двері (Мирний, III, 1954, 123); Катерина завісила вікно і засвітила лампу (Чорн., Виавол. земля, 1959, 115); * Образно. Той світоч, що його нам Ленін засвітив У чорнім мороці царевої Росіі, Нам осяває путь, серця кріпить і гріє (Рильський, Дал. небосхили, 1959, 5).

2. тільки док., неперех. Почати випромінювати або відбивати світло. Вийшло сонце, засвітило І хатинку звеселило (Л. Укр., І, 1951, 59); Місяць, звільнившись від хмар, спокійно засвітив з височини (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 7).

◊ Засвіти́ти во́лосом, заст. — відкрити волосся (що за старим звичаєм повинно бути прикритим у заміжніх жінок). Розказують [шинкарка з невістками]: ..кого прийшла жінка та заняла з шинку, хто жінку у потилицю погнав і очіпок з неї збив, що волосом на всю вулицю засвітила (Кв.-Осн., II, 1956, 174); Засвіти́ти [го́лим] ті́лом — зробити видимою звичайно прикриту частину тіла. Коли штани опали на коня, пан Купа, засвітивши голим тілом, не міг же все те приховати, а підштаників либонь не мав (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 55); Засвіти́ти очи́ма (о́ком) — заблискати очима, виявляючи якесь почуття. Засвітила [Маланка] до нього зеленими, повними злорадної втіхи, очима, (Коцюб., II, 1955, 28); О́чі засвіти́ли — очі почали блищати від збудження. Трохи не застрибало хлоп’я з радощів, очі засвітили, заіскрили (Мирний, І, 1954, 279).

3. тільки док., неперех., перен. З’явитися, виразно виявитися. У Івася мороз поза спиною пробіг, в очах боязнь засвітила (Мирний, IV, 1955, 25).

4. тільки док., неперех., кому, розм. Сильно ударити кого-небудь.

ЗАСВІ́ЧУВАТИ², ую, уєш, недок., ЗАСВІТИ́ТИ, ічу́, і́тиш, док., перех., фот. Псувати світлочутливу плівку, пластинку, даючи доступ світловим променям.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 303.

Засвічувати, чую, єш, сов. в. засвіти́ти, чу́, тиш, гл.

1) Зажигать, зажечь. Шевч. 257. Засвічу я свічку, перебреду річку до моєї миленької хоть на одну нічку. Мет. 113.

2) Только сов. в. Засвѣтить, засіять. Колись і в наше віконце засвітить сонце. Ном. № 4886. Місяць у віконечко засвітить. МВ. ТІ. 9. Засвіти, Боже, з раю нашому короваю, щоб було виднесенько краяти дрібнесенько. Маркев. 101. Аж зірни́ці засвітили. Искры изъ глазъ посыпались. Ном. № 6628.

3) Ті́лом засвіти́ти. Показать голое тѣло. воло́ссям засвіти́ти. Открыть волоса (о замужней женщинѣ). Ном. № 3994.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 93.