ЗАСВІТА́ТИ, а́є, недок. і док. Починати світати; наступати (про світанок, день). В небі тихо тануть зорі, Вже й світанок засвітає (Перв., Райдуга.., 1960, 149); // безос. І враз на сході неначе засвітало (Ірчан, II, 1958, 191).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 302.

Засвіта́ти, та́ю, єш, гл. Свѣтать. Ще і на моїх воротях сонце засвітає. Ном. № 4886. Межи двома світлоньками там рано засвітало. Рк. Макс.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 93.