ЗАРІ́К, ЗАРО́К, ро́ку, ч., розм. Клятва, обіцянка не робити чого-небудь. З похмілля Клим недуж валявся, І дав собі зарік, Що він не буде брать горілки в рот вовік (Бор., Тв., 1957, 153); Він тепер постив і дав зарік мовчати (Коцюб., II, 1955, 130); Боже праведний, скільки давав собі [Терентій] зарік не водитися з темними людьми, та все не витримує душа (Стельмах, Хліб.., 1959, 322); — Наше вельмишановне жіноцтво дало зарок — нічим французьким не користуватися (Кочура, Зол. грамота, 1960, 167).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 292.