ЗАРЯБІ́ТИ, і́є, док.
1. чим, від чого. Стати рябим від появи чого-небудь, що має інший колір. Італійські тополі зарябіли бруньками, наче рій метелів улетів їм між віти (Коцюб., І, 1955, 427); Вигін бризнув сотнями колгоспників, зарябів хустинами (Епік, Тв., 1958, 346); Узгір’я, покрите низеньким чагарником, зарябіло колонами ворожого війська (Ткач, Крута хвиля, 1956, 113); // безос. У повітрі зарябіло від ластівок (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 11).
2. Виділитися на фоні чого-небудь, з’явитися. Сонце ще високо стояло над Щекавицею, коли на пониззі Дніпра зарябіло, а згодом вималювалось кілька додій [човнів] (Скл., Святослав, 1959, 283); Зарябіла на воді широка стежка, залиснівши сивим підбоєм листочків (Коз., Вісімсот.., 1953, 59); Хмарка пішла собі далі, табун рухливих, сонячних зайчиків зарябів, затанцював у тіні каштана (Ряб., Жайворонки, 1957, 173); Коли ж одного ранку скрізь по парканах і брамах зарябіли кольорові афіші, тоді в городі піднявся.. справжній гармидер (Вас., І, 1959, 345).
Зарябі́ло в оча́х у кого, безос.: а) почало миготіти в очах. Коли спала південна спека, на обрії замаячили темні колоди на воді, потім вони обернулись у байдаки. Було їх не менше ста; аж зарябіло в очах (Панч, Гомон. Україна, 1954, 307); б) про стан, близький до запаморочення. У нього нараз зашуміло в вухах і зарябіло в очах (Фр., VI, 1951, 346); В очах у Оксани зарябіло, закрутилось, попливли якісь сизуваті кола (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 298.