ЗАРУ́ЧНИК, а, ч. Те саме, що зало́жник. [Старший над вартою:] Комендант наказав оголосити в місті і переказати вам, що коли убійник [убивця ] короля Завойовника до дванадцяти годин дня не буде виданий, то заручники, що сидять тут, всі без виключення, будуть покарані на смерть (Мам., Тв., 1962, 58); Коронний гетьман відпустив одного з козацьких представників на Січ з відповіддю, а інших затримав, як заручників (Тулуб, Людолови, І, 1957, 94).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 298.