ЗАРУМ’Я́НЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зарум’я́нити. Катерина обвела усіх веселим поглядом своїх зеленкуватих очей, тріпнула кучерями, витерла зарум’янене від холоду, аж гаряче обличчя (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 36); Увійшла Параска, несучи на блюді печену качку, кругом обложену добре зарум’яненими кружалечками картоплі (Мирний, IV, 1955, 363).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 297.