ЗАРОЗУМІ́ЛИЙ, а, е. Який поводиться гордовито, пихато, занадто самовпевнено, вважаючи себе у чому-небудь вищим від інших. Панна Наталя трохи зарозуміла й розпещена дівчина, але.. добросерда (Коб., III, 1956. 251); — Не знаю тільки, в кого вона вдалася така горда, така неприступна.. Така вона якась зарозуміла, так дивиться згори на всіх (Вільде, Сестри.., 1958, 317); Не зарозумілим суддею, а дбайливим, вимогливим, принциповим другом і соратником митця покликаний бути радянський критик (Літ. газ., 2.VIII 1960, 1); // Характерний для такої людини. — Ну, коли вже заманулось йому здійснювати свої зарозумілі вигадки, пішов би на велике, перспективне підприємство — там, напевно, знайшлись би такі, що порозвішували б вуха, слухаючи його (Шовк., Інженери, 1956, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 295.