ЗАРОЖЕВІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до зарожеві́ти. Густі пасма кучерявого волосся спадали, мов стиглий льон, обрамляючи її чисте, зарожевіле від внутрішнього хвилювання лице (Шиян, Баланда, 1957, 57); // у знач. прикм. Далеко над вранішніми зарожевілими водами стелились материнські причитування (Гончар, Таврія, 1952, 17).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 295.