ЗАРИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зари́ти. Із тюрми, із нор підземних Вирине здорова [жива думка], Як із жолудів заритих Вироста діброва (Фр., XIII, 1954, 328); Він оце їде шукати скарби, зариті ще заходом покійного гетьмана-визволителя десь там, у місті Мирославі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 42); //Який зарився. Під тим дашком, заритий в сіно, і повинен був чекати Довбуша Фока (Гжицький, Опришки, 1962, 96); // зарито, безос. присудк. сл. Хай тебе забуто і зарито, — А твої усміхнені сини В більшовицьке животворне літо Йдуть із більшовицької весни (Рильський, II, 1960, 17).

◊ [Ось] де соба́ка зари́тий (зари́та) див. соба́ка.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 291.