ЗАРА́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАРА́ДИТИ, джу, диш, док., кого, що, кому, чому і чим та без додатка. Давати пораду, допомагати радою. Ви нас за те своєю радою зарадите (Сл. Гр.); // Знаходити вихід із скрутного становища. Мої дами чуються винні передо мною. Але я прошу не турбуватись, бо щодо мене, то легко можу собі зарадить (Коцюб., II, 1955, 239); Григорій Химочка мовчки дивився на такий нещасливий кінець зібрання. Почуття безсилості зарадити щось давили на нього з такою силою, що він не міг навіть вимовити й слова (Епік, Тв., 1958, 96); А чи ж сам Калина не думав, як зарадити проривам, чи він не просиджував довгих годин в намаганні дати раду людям? (Сенч., Опов., 1959, 161); Глибоко задумався Семен Крутояр, не знаючи, як зарадити другові, як затамувати власні ображені почуття (Собко, Біле полум’я, 1952, 225); // Надавати якусь допомогу кому-небудь. З сусідами-бідаками жила [Устина] дружно. Вони часто зараджували одне одному, чим могли (Чорн., Визвол. земля, 1950, 10); — Берко рип у хату! Я до його, кажу йому, що так і так, будь ласка, зарадь, зарятуй! Позич грошей (Н.-Лев., І, 1956, 57); Коронний гетьман Жолкєвський нічого не міг зарадити, коли в нього було тільки триста шабель кварцяного війська (Тулуб, Людолови, І, 1957, 157); Насінням гречки міг зарадити хіба що.. дядько (Збан., Сеспель, 1961, 426); // безос. То вже куди не возили — і по лікарнях і по монастирях — не зарадило (Сміл., Сад, 1952, 132).

Зара́дити ли́хові (біді́, го́рю); Зара́дити ли́хо (біду́, го́ре) — знайти вихід із скрутного становища. Коли ви любите свого сина, то вашим обов’язком є доконче зарадити якось цьому лихові (Март., Тв., 1954, 430); Стало всім якось легко, наче Мишко, цей здоровий і веселий парубійко, міг зарадити все лихо, міг утішити і дядька, і весь його біль (Мик., II, 1957, 91).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 286.