ЗА́ПІЧОК, чка, ч.

1. Місце на печі, відгороджене комином, або за піччю. На припічку та горщик біжить, У запічку свекруха бурчить (Укр.. лір. пісні, 1958, 99); Нездужає Катерина, Ледве, ледве дише… Вичуняла, та в запічку Дитину колише (Шевч., І, 1951, 30); Кому не вистачало місця за столом, ті сиділи на лавах, на скрині, на полу і навіть на запічку. А діти сиділи на печі і дивилися звідти на бенкет (Довж., І, 1958, 154).

2. Різної величини заглибина в бічній, задній або передній стіні печі, де зберігають предмети домашнього вжитку, продукти. [Полікарп:] Там у запічку хліб. Та візьми цибулин зо дві та солі (Крон., IV, 1959, 331); [Данило:] Приперся за сірниками, бо в стайні ліхтар потух. (Узяв у запічку сірники) (Мик., І, 1957, 301).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 261.

За́пічок, чка, м. Мѣсто на печи (гдѣ лежать). Чуб. VII. 384. Вас. 194. МУЕ. І. 89. Сидить собі баба на запічку. Чуб. V. 150. Такий убогий, що й кошеняти нічим з запічка виманити. Ном. № 13496.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 80.

за́пічок —

1) місце на печі, відго­роджене комином, або за піччю; як тепле і затишне, було звичай­ним пристановищем старих лю­дей. На припічку та горщик бі­жить, У запічку свекруха бурчить (пісня); Сидить собі баба на запічку (П. Чубинський); Такий убогий, що й кошеняти нічим з запічка виманити (М. Номис);

2) різної величи­ни заглибина в бічній, задній або передній стіні печі, де зберігають дрібні предмети домашнього вжит­ку, певні продукти.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 236.