ЗАПІТНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до запітні́ти. Як хороше поторкати запітнілу клямку дверей і почути у відповідь з хати шамотню і тупіт босих ніг дружини (Стельмах, Хліб.., 1959, 386); В батька — лице широке, добре, запітніле з дороги, брови густі, надщерблені, ніс хижкуватий. з горбочком (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 115).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 261.