ЗАПІ́ЗНЮВАТИСЯ, ююся, юєшся і рідко ЗАПІЗНЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ЗАПІЗНИ́ТИСЯ, ізню́ся, і́знишся, док.

1. Приходити, приїжджати або наставати пізніше, ніж треба. Коли мати запізнювалася з роботи, він завжди кутався в стару батькову фуфайку, сідав коло Жука під ганком (Кучер, Пов. і опов., 1949, 27); [Юля:] На виставу я ще ніколи не запізнювалася (Мороз, П’єси, 1959, 212); Хто на роботу запізнився, той голий в будяки лягав, хто з отаманом посварився, той глини повен рот дістав (Фр., XIII, 1954, 108); Поїзд запізнився на дві години, і вони чекали віддалік від станції (Томч., Готель.., 1960, 117); // Затримуватися, бути де-небудь довше, ніж треба. — Якось ви одного разу запізнилися по службі та й зосталися переночувати у волості… (Мирний, IV, 1955, 377); Князь Володимир за Дніпром на вловах запізнився. І сам незчувся, як в бору самотній опинився (Л. Укр., І, 1951, 469).

2. з чим. Виконувати що-небудь пізніше, ніж треба; не встигати зробити щось своєчасно. Згадав про гроші і соромно мені стало, що так запізнився з пересилкою (Коцюб., III, 1956, 440); Навколо тиша така. Тільки десь оддалік дзвеніла коса — хтось запізнився з жнивами (Головко, І, 1957, 111).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 259.