ЗАПРО́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАПРОХА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм. Те саме, що запро́шувати. Жінка моя низенько Вам кланяється і запрохує Вас до Полтави (Мирний, V, 1955, 370); Зайшли в хату, дзенькнули шпори. Матюха до гостей — запрохує їх роздягатися, у світлицю заходити (Головко, II, 1957, 61); — Се він нас запрохав на посвячення свого млина.., — говорила Ватя (Н.-Лев., IV, 1956, 98); За традицією Миколючиха запрохала до столу й Варвару, але дівчина теж відмовилася (Кир., Вибр., 1960, 370); — Еге, — каже Петренчиха, — вже я Дорошенчиху запрохала до моєї Гапки бабувати (Л. Янов., І, 1959, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 281.