ЗАПРОТО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАПРОТО́РИТИ, рю, риш, док., перех., розм.

1. Ховати, класти що-небудь так, що важко знайти. Стоїть [сотня], шапки поскладавши на приспі у шинку, щоб як буде муштра, так щоб не поспадали з голов, а дітвора, що тут так і біга круг козацтва, щоб не підібрала та не запроторила куди геть (Кв.-Осн., II, 1956, 199); — Отак завсігди, самі щось запроторите, а потім цілий день на мене гримаєте… (Сміл., Сашко, 1957, 117).

2. Відправляти кого-небудь кудись (звичайно з недобрим наміром або далеко). — Що то діється з нашою дитиною? Може, вона кулаками сльози витирає: може, її товчуть і б’ють, нещасливу?. Запроторили аж у друге село, та й досі вісточки об неї не маємо (Стор., І, 1957, 28); Не було ні хвилини, щоб Яків не допікав матері, чого вона вдруге заміж пішла й нащо вона його в москалі запроторила (Григ., Вибр., 1959, 140); // Ув’язнювати, засилати. Суд затверджував конфіскацію, самого видавця і редактора запроторював за грати (Кол., Терен.., 1959, 319); Відомо, що коли хто дасть притулок дітям розстріляних або тих, що пішли за гори, — його самого запроторюють у табори, на каторгу, у вогняні печі (Скл., Карпати, IІ, 1954, 113); До Сибіру чи на Соловки — от куди хотів спершу запроторити молодого вольнодумця, ..великого Пушкіна, Олександр І (Рильський, III, 1956, 182).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 281.