ЗА́ПРОСТО, присл. Без підготовки, без церемоній. У квартиру Подзигунів Масло заходив запросто. Його привітно зустрічала вся сім’я (Хижняк, Невгамовна, 1961, 35); // Без певної мети. — Та сідай, хитруне, кажи, чого завернув до старого? Ти ж запросто не заїхав? Що там помізкував своєю головою? (Стельмах, Правда.., 1961, 253); // Просто, як рівний з рівним. Ленін прийшов на конференцію раніше від інших і запросто розмовляв з делегатами (Біогр. Леніна, 1955, 85).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 281.