ЗАПРОПАЩА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко ЗАПРОПА́ЩУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАПРОПАСТИ́ТИ, ащу́, асти́ш, док., перех., розм. Призводити до загибелі; псувати; знищувати. — І чи ти того свідома, що запропащуєш сама свою будучину? (Коб., І, 1956, 96); В час радіопереклички на всю область загриміло: в Перещепинському районі голова колгоспу Поросьонков запропащає кукурудзу! Бур’ян вищий за самого голову! (Вітч., 10, 1961, 156); Ой, ти, пане Потоцький, Воєводський сину, Запропастив Литву І всю Україну (Укр.. думи.., 1955, 196); А скільки ж голодом Він душ запропастив: Чи я ж через його з ченцями не постив? (Г.-Арт., Байки.., 1958, 144).
Запропасти́ти вік (життя́, мо́лодість, ща́стя і т. ін.) — зробити чиє-небудь життя безрадісним, немилим. Якось зовсім несподівано він з гірким жалем почав оповідати їй про своє життя, про свою недолю, дорікати їй, нащо вона запропастила його вік молодий (Коцюб., І, 1955, 26); — Мені страшно, щоб ти не запропастила через мене свою молодість, красу, щастя (Гур., Друзі… 1959, 113); Запропасти́ти [свою́] ду́шу — зробивши якийсь негідний вчинок, мучитися докорами сумління. — Я згубила свою славу… Я запропастила душу свою! (Кв.-Осн., II, 1956, 452).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 280.