Запроводжа́ти, джа́ю, єш, сов. в. запрова́дити, джу, диш, гл.

1) Заводить, завести; отводить, отвести; относить, отнести. У новую комірочку запровадять. Чуб. V. 304. Попові пишу сіру корову, щоби мене запровадив гарно до гробу. Грин. III. 285.

2) Заводить, завести, учреждать, учредить. Запровадив школи і дрюкарню в Ракові і Білгороді. Стор. МПр. 44. Нового не запроваджай, старовини держись. Ном. № 685.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 86.