ЗАПРИЧАЩА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАПРИЧАСТИ́ТИ, ащу́, асти́ш, док., перех., розм., заст. Те саме, що причаща́ти. — Доню! запричастимо тебе! чи не дасть бог швидше здоров’я? (Кв.-Осн., II, 1956, 85); Тюремна адміністрація ще раніше запросила його [священика] висповідати й запричастити засуджених до розстрілу, але вони відмовились розмовляти з священиком (Скл., Карпати, II, 1954, 263).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 278.

Запричаща́ти, ща́ю, єш, сов. в. запричасти́ти, щу́, сти́ш, гл. Пріобщать, пріобщить св. даровъ. Просив хворого запричастити. Г. Барв. 151. В четвер уже не вставав, а в п’ятницю його запричастили. Стор. І. 259.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 85.