ЗАПРА́ГНУТИ, ну, неш; мин. ч. запра́гнув, нула, ло і запра́гла, ло; док., перех., рідко. Дуже захотіти чого-небудь. І ледве натуру зо сну зимового Збудив поцілунок весни, — Дівчина запрагнула рясту дрібного, їй проліски снились ясні (Л. Укр., І, 1951, 45); — Гей, куме! — гукає Хома до Романа Блаженка. — Ходіть-но до мене персиків їсти. Їжте, скільки душа ваша запрагне, — ниньки я вгощаю! (Гончар, III, 1959, 128); [Фауст:] Чи тут незримим чаром віє? Я ж насолоди був запраг — І ось душа моя у сні любовнім мліє! (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 109).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 276.