Про УКРЛІТ.ORG

запорошувати

ЗАПОРО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАПОРОШИ́ТИ, ошу́, о́шиш, док.

1. перех. Покривати, притрушувати що-небудь (про сніг, порошу). Запорошує пороша Сліди таємні на шляху (Криж., Срібне весілля, 1957, 101); Сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать (Л. Укр., III, 1952, 268); На кладовищі серед степу його поклали між товаришів, і вітер сніжним білим крепом горбок землі запорошив (Перв., І, 1947, 87).

2. тільки док., неперех. Почати порошити (про сніг, порошу). Носиться сніг-то запорошить, то перейде, то знов запорошить і знов перейде (Вовчок, І, 1955, 165).

3. перех., перев. із сл. око, очі. Заносити в око (очі) порошинку, викликаючи подразнення слизової оболонки. [Храпко:] А то на лихої години оте [окуляри] на ніс начепила?.. [Галя:] Це — щоб очей не запорошити (Мирний, V, 1955, 133); // безос. Я почав по кутках нишпорити, а бабуся вже кричить: — А кого це там по горищу носить? Тьху, крейдою зовсім очі запорошило (Збан., Мор. чайка, 1959, 30).

◊ Нічи́м (нема́ й) о́ка запороши́ти — нічого їсти. — Обріс ними [боргами], ну як ото, повірите, сирий камінь мохом.. Як не роблю гірко, а зимою, дивись, ізнов нічим ока запорошити (М. Ол., Чуєш.., 1959, 7).

4. тільки док., перех. Вкрити що-небудь порохом, пилом або взагалі чимсь дрібним, сипким. Мчися їй назустріч, тихесенький вітре, і прогортай, продимай стежки й доріжки, щоб наша мати не запорошила дорогої сукні!.. (Мирний, IV, 1955, 308); * Образно. О, милі спогади і дні безмежно любі, ні час, ні даль не зітруть вас ніяк, не в силі вас роки запорошити… (Голов., Поезії, 1955, 134); // безос. — Добре, синку, добре, — поляскав його Повчанський по плечу. — Мо, помиєшся з дороги? Ач, як тебе запорошило (Тулуб, Людолови, І, 1957, 64).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 274.

Запоро́шувати, шую, єш, сов. в. запороши́ти, шу́, шиш, гл.

1) Начинать, начать пылить, сыпать (о снѣгѣ и пр.). Сніг то запорошить, то перейде, то знов запорошить. МВ. (О. 1862. I. 92).

2) Запыливать, запылить, запорошить. Перед нею став і сам Опанас, але не запорошеним ратаєм. Г. Барв. 347.

3) О глазѣ: засорять, засорить. Не дивись високо, бо запорошиш око. Ном. №2551.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 84.

вгору