ЗАПО́РАТИ, аю, аєш, док., перех., розм.

1. Справитися з роботою, яка стосується кого-, чого-небудь. Гм! що робив! біля скотини порався, грубу запорав (Сл. Гр.); — А ти вечеряв, сину? — Вечеряв, мамо. І корову запорав, і дров нарубав (Кучер, Трудна любов, 1960, 534).

2. Обробити або засіяти землю. — Скільки ви запорали поля торік? — Вісім десятин толоки та вісім на зяб на овес (Барв., Опов.., 1902, 306); Наприкінці жовтня я одержав твій останній лист, там писалось, що ти вже запорала ділянку і на зліт збираєшся до міста (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 115).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 273.

Запо́рати, раю, єш, гл.

1) Закончить работу; убрать. Гм! що робив! біля скотини порався, грубу запорав. Лебед. у. Піч файно запорайте. Вх. Зн. 20.

2) Забороновать послѣ посѣва; вообще: обработать и засѣять поле. Уже засіяв, тра запорати. Н. Вол. у. Харченкови десятини були вже запорані. Г. Барв. 347. Скільки ви запорали поля торік? — Вісім десятин толоки та вісім на зяб на овес. Г. Барв. 306.

3) Загрязнить. Запорав двері, що гидко й глянути. Зміев. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 83.