ЗАПОПАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАПОПА́СТИ, аду́, аде́ш, док., розм.
1. перех. Діставати, роздобувати що-небудь, знаходити когось. Таку кралю висватали, Що хоч за гетьмана, То не сором. Отаке-то Диво запопали! (Шевч., І, 1951, 317); [Палажка:] А йому аби гроші запопасти (Мирний, V, 1955, 252); // Брати, хапати, що трапилося. Коли це люди як сунуть з хат з кочергами, з рогачами, з лопатами… Хто що запопав. У вовка аж дух сперло од страху (Україна.., І, 1960, 118); // Натрапляти на кого-небудь, захоплювати. Пани.. все радяться, як тих гайдамаків запопасти (Вовчок, VI, 1956, 333); Ніколи не міг Микита запопасти цього гімназиста сам на сам (Коп., Тв., 1955, 498); // рідко. Домагатися чого-небудь. Попрощавшися з братом, пішов [Ленько] у Підгір’є, — чи не удасться йому запопасти ласкою у Андрія то, що не удавалось досі ніякими способами (Фр., VIII, 1952, 294).
Запопада́ти (запопа́сти) ла́ски чиєї, рідко — домагатися чиєї-небудь прихильності. — Пощо мені бути багатим? — Щоб панувати над людьми. Щоб бачити, як вони хиляться перед тобою, готові віддати тобі на услуги свою силу, свій розум, свою науку, щоб тілько запопасти твоєї ласки (Фр., VIII, 1952, 404).
2. неперех. Потрапляти куди-небудь. [Олеся:] Розбрелася наша сім’я — гола і боса, — куди хто запопав (Кроп., II, 1958, 299).
3. неперех., рідко. Сумлінно ставитися до чого-небудь, докладати багато зусиль. На батьковій роботі не запопадав, у господарстві не кохався, а що любив, так це механізми, техніку (Кундзич, Пов. і нов., 1938, 293).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 273.