ЗАПОЛО́НЮВАТИ, юю, юєш і ЗАПОЛОНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗАПОЛОНИ́ТИ, оню́, о́ниш, док., перех.

1. Підкоряти своєму впливові, діяти на кого-, що-небудь своїми чарами; зачаровувати. Знову нас оточує чарівна краса, яка владно заполонює очі і серце (Мас., Під небом.., 1961, 204); У виконанні Саксаганського Харко [у п’єсі І. Карпенка-Карого «Паливода XVIII століття»] заполоняв публіку, і вона не могла відірватись від цієї живої, надзвичайно комічної фігури брехуна і боягуза (Життя Саксаганського, 1957, 105); Антосі забажалося стати між Батею та Леонідом Семеновичем, розрізнити їх, одіпхнути її, щоб заполонити його серце (Н.-Лев., IV, 1956, 89); Чи він кохає її красу, ..чи як істоту, як друга, що заполонив непереможною привабою його чуття, його розум? (Досв., Гюлле, 1961, 126); // Повністю охоплювати, захоплювати (про почуття, думки і т. ін.). Закурити б! На якийсь час думка про цигарку заполонює мене всього (Багмут, Опов., 1959, 65); — Поки я не знала власного великого нещастя, горя, що заполоняє всю душу до останку, я могла «вживатися» щиро в своїй [театральній] ролі (Л. Укр., III, 1952, 703); Дівчину раптом заполонило почуття самотності (Вол., Озеро.., 1959, 98).

2. рідко. Те саме, що запо́внювати 1. Моторошний, жахливий свист, що наростав з шаленою швидкістю, охоплював усе навкруги, заполоняв увесь простір (Загреб., Європа 45, 1959, 61); Вулицею рухалися сотні підвід і кілька сотен незаможницької кінноти. Вони заполонили геть усю вулицю (Епік, Тв., 1958, 223); Природи гомін стоязикий Заполонив поля, гаї… (Дор., Тобі, народе.., 1959, 42).

3. тільки док., заст. Узяти в полон або поневолити. Став йому розказувати про усе, що діялося у нашому царстві: як татари було заполонили усіх нас (Кв.-Осн., II, 1956, 322); Шумить Дніпро за долами й горами, і в шумі тому ненависті гнів до тих, хто край, що квітнув над віками, заполонив у посвисті бичів (Сос., II, 1958, 207).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 272.