ЗАПОЗИ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до запози́чити. Мариня під рукою Василюшки не тільки навчилася розпізнавати гатунки кави, але й мала «свій», запозичений від самої графині, рецепт готування цього питва (Вільде, Сестри.., 1958, 207); // запози́чено, безос. присудк. сл. На шахті «Північна» рудника ім. Ілліча було запозичено досвід електропідривання (Нар. тв. та етн., 4, 1961, 22).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 271.