ЗАПОЗИЧА́ТИ, а́ю, а́єш і ЗАПОЗИ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАПОЗИ́ЧИТИ, и́чу, и́чиш, док., перех. Переймаючи що-небудь, засвоювати, робити своїм надбанням. [Офіцер:] Добрі приклади варто запозичати (Собко, П’єси, 1958, 112); Все, що Русь запозичувала з інших культур, зазнавало творчої переробки і переосмислення і ставало таким чином невід’ємною частиною саме руської культури (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 494); Свої догмати, обряди і свята християнство у великій мірі запозичило з численних національних релігій народів Римської імперії (Наука.., 10, 1956, 27).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 271.