ЗАПОЗИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАПІЗВА́ТИ, ву́, ве́ш, док., перех., заст. Притягати кого-небудь до судової відповідальності. Ніхто не запозивав нас до суду (Хотк., II, 1966, 376); — Я тебе до суду запізву, я тобі на весь світ стиду нароблю (Фр., IV, 1950, 135).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 271.

Запозива́ти, ва́ю, єш, гл. Разорить тяжбами.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 82.