ЗАПОДІ́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАПОДІ́ЯТИ, і́ю, і́єш, док., перех. Завдавати чогось, робити кому-небудь щось неприємне, важке, болюче. За що ж кара, За що мені муки? Кому я що заподіяв? (Шевч., І, 1951, 244); Треба дуже великої сили волі, щоби спокійно переносити на собі ту зневагу, яку він тепер може їй заподіяти (Март., Тв., 1954, 300); Ольга тільки тепер зрозуміла, якої шкоди заподіяла собі (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 30); // Викликати щось, спричинятися до чого-небудь (звичайно неприємного). Мікотичні отруєння сільськогосподарських тварин щороку заподіюють чималу шкоду, хоч ці захворювання відмічаються лише в окремих господарствах (Мікр. ж., XXII, 2, 1960, 8).

Заподі́яти собі́ смерть — кінчити життя самогубством. — Якби батько не оддав мене за тебе, то я б сама собі смерть заподіяла, — говорила Мелашка до Лавріна (Н.-,Лев., II, 1956, 321).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 271.