ЗАПОДІ́ТИ, і́ну, і́неш, док., перех., розм. Те саме, що ді́ти 2. — З’їли, з’їли мого Левка! Де ви його заподіли? (Кв.-Осн., II, 1956, 271).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 271.

Заподі́ти, ді́ну, неш, гл. Задѣвать. Ой де ж мужа заподіла? Чуб. V. 839.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 82.