ЗАПОБІ́ЖНИК, а, ч., спец. Прилад, пристрій для запобігання чому-небудь. Компас мав запобіжник, яким закріплюють стрілку, щоб не псувалася голка (Фіз. геогр., 5, 1956, 10); Він зняв запобіжник і наставив автомат у той бік, звідки пролунав підозрілий звук (Загреб., Європа 45, 1959, 56).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 268.