ЗАПОБІ́ГЛИВИЙ, а, е.

1. Дуже ввічливий, люб’язний, готовий зробити послугу. В старомодному сюртуку, простоволосий, запобігливий, він підходив до кожного з намічених на тризну гостей, брав за руку чи лацкан піджака і просив, таки дуже просив не відмовитися (Вільде, Сестри.., 1958, 176); Менший син княгині був слухняний, запобігливий, тихий (Скл., Святослав, 1959, 32).

2. Який намагається в усьому догодити кому-небудь, підлещується до когось, домагаючись прихильності, заступництва. — Коли ти стаєш запобігливим, ти противний, як касторка, — сказала Гільда (Загреб., Європа 45, 1959, 113); // Який виражає догідливість, підлесливість. Він нахилив голову, щоб не бачити запобігливої, нещирої усмішки Куцевича (Рибак, Час.., 1960, 816).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 267.