ЗА́ПНУТИЙ, ЗА́ПНЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин.ч. до запну́ти. Мати, запнута найкращою своєю кашеміровою хусткою в бахромі, міцно поцілувала його на прощання (Гончар, Таврія.., 1957, 453); Все тіло хворого було запнуте великим простирадлом (Смолич, І, 1958, 91); Вікна будинків, затягнуті фіранками, запнуті внутрішніми віконницями, вигравали на сонці блиском шиб (Досв., Вибр., 1959, 368); Між двома вішалками висіло запнене дзеркало (Ільч., Серце жде, 1939, 39); * У порівн. Зверху чорніло небо, неначе запнуте чорним сукном (Н.-Лев., IV, 1956, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 267.