ЗАПЛІ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАПЛІШИ́ТИ, ішу́, іши́ш, док., перех. Забиваючи заплішку, укріплювати що-небудь. Йшлося до жнив, клепали коси, вистругували до грабель і грабок зубці, тесали, заплішували, підпилювали, гострили (Іщук, Вербівчани, 1961, 5); Запліши щабель у драбині, а то хитається (Сл. Гр.); // Міцно, як заплішку, забивати що-небудь кудись. Тимофій забиває і заплішує кілочки в кроковку (Стельмах, II, 1962, 35).

◊ Запліши́ти собі́ в го́лову — те саме, що Вби́ти собі́ в го́лову (див. вбива́ти¹). [Супоня:] Мужик заплішив собі в голову, що земля повинна належать йому одному, і шабаш!.. (Крон., IV, 1959, 60).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 265.

Заплі́шувати, шую, єш, сов. в. запліши́ти, шу́, шиш, гл.

1) Заклинивать, заклинить, закрѣплять, закрѣпить ручку топора, молотка, ножку въ скамьѣ и пр., вбивая въ конецъ, входящій въ отверстіе, клинышекъ. Чуб. VII. 403. Заплішив ніжку в ослоні. Конст. у. Запліши щабель у драбині, а то хитається. Харьк. у.

2) Переносно, преимуществ. въ сов. в.: сказать въ заключеніе, закончить рѣчь. «Та вже не що, становіться!» заплішив соцький. О. 1862. IX. 64.

3) Заслать (въ ссылку), засадить (въ тюрьму). Заплішили його аж у Сібіряку. Харьк. у. Слов. Д. Эварн.

Заплішува́ти, шу́ю, єш, гл. = Заплішити. Росплішувалося мов ліжко, — треба заплішувати. Черниг. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 81.