ЗАПЛЮ́ЩУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАПЛЮ́ЩИТИ, щу, щиш, док., перех., у сполуч. із сл. око, очі. Закривати повіками (очі). Я лягаю на софу, заплющую очі, мов до сну, але я не сплю (Коб., III, 1956, 80); Андрій у гіркому відчаї заплющує очі. На очах сльози (Довж., І, 1958, 224); Михась, упавши на покіс, розкинув руки, ноги, заплющив очі і, стомлений тяжкою працею, дрімав (Чорн., Визвол. земля, 1959, 70).

◊ Заплю́щувати (заплю́щити) о́чі див. о́ко.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 266.

Заплю́щувати, щую, єш, сов. в. заплю́щити, щу, щиш, гл. Закрывать, закрыть (глаза), зажмуривать, зажмурить. Заплющує очі від сонця. Переносно: заплю́щити о́чі — умереть. Тоді я тебе забуду, як очі заплющу. Чуб. V. 177.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 81.