Про УКРЛІТ.ORG

заплата

ЗАПЛА́ТА, и, ж., розм.

1. Те саме, що пла́та. [Степан:] Я вам ніколи нічого злого не вчинив, окрім того, що наробився вам як віл, без найменшої заплати (Крон., V, 1959, 139); Вчасно доплили ми до Вижниці, За свій труд одержали заплату, Накупили дечого для дому (Фр., XIII, 1954, 338); — Не корч із себе ти панка, — цідив наставник той крізь зуби, — А силу, силу покажи, Як сподіваєшся заплати. До праці руки приложи! (Тарн., З дал. дороги, 1961, 294).

2. Те саме, що відпла́та. Зачинили у кам’яну темну темницю. Багаті кричали: — Дождавсь, Кармелюк! Отже й заплата Кармелюкові (Вовчок, І, 1955, 362); Заплата жде його [попа] за біль Моєї рідної землі (Павл., Бистрина, 1959, 144).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 262.

Запла́та, ти, ж. Плата; вознагражденіе. Яка заплата, така й робота. Чуб. І. 283. Хоч у ката, аби заплата. Н. Вол. у. Роздай робітникам заплату. Єв. Мт. XX. 8. Бо Бог правдивий всіх нас діла знає: як хто заслужить — так заплату дає. Чуб. V. 450.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 80.

вгору