ЗАПИ́РХАНИЙ, а, е, розм., рідко. Який задихався. Приїхав [Джура] до пана Сови Хомка, та такий запирханий! Нишком щось має панові сказати (Метл. і Кост., Тв., 1906, 129); Гладун зупинився перед ним запирханий, якийсь зацькований, з дрижачими поблідлими губами (Гончар, Людина.., 1960, 140).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 254.