ЗАПИНА́ЛО, а, с.
1. Те, чим запинають що-небудь. Ремо зробив нервовий рух, але Гюлле ледве повернула в його бік голову, і крізь запинало чадри він відчув її застережливий блиск очей (Досв., Гюлле, 1961, 96); Рано вдосвіта Тамара відкинула маскувальне запинало і побачила за вікном сніг (Хижняк, Тамара, 1959, 35); * Образно. Надворі вже лягала ніч, загортаючи все в чорне запинало (Гр., Без хліба, 1958, 120); // Покривало на ліжку. В світлиці стояв святковий стіл, велике ліжко, заслане білим в’язаним запиналом (Сенч., На Бат. горі, 1960, 7).
2. заст. Каптур черниці. Ох, яка була хороша [дівчина], Та як надівала Перед постригом, на личко Чорне запинало! (Щог., Поезії, 1958, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 253.