ЗАПЕ́ВНЕННЯ, я, с.

1. Дія за знач. запе́внити 1. Найчастішою темою для розмов були обопільні запевнення, що вони страшенно кохають одно одного (Крим., А. Лаговський, І, II, 1905, 202).

2. Твердження, висловлене з метою переконати кого-небудь у чомусь. Ще трапляються етнографи, які виступають із цілком хибним запевненням, ніби справжнім носієм національної культури є тільки село (Рильський, III, 1956, 162); // Усна або письмова заява, що містить у собі зобов’язання або намір виконати, здійснити що-небудь. Ніхто не повинен стати до роботи, доки адміністрація.. не дасть запевнення, що за страйк нікого не віддадуть до рук поліції, нікого не звільнять (Панч, Синів.., 1959, 69); Хмельницькому вдалося знову дістати запевнення кримського хана про допомогу в разі нападу поляків (Іст. УРСР, І, 1953, 246).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 249.