ЗАПАХТІ́ТИ, ти́ть, док., розм. Те саме, що запа́хнути 1. [Гадюка:] Ото їдуть вони густим лісом, а в лісі щось зразу запахтіло цибулею (Кроп., V, 1959 535); // безос. Раптом серед безмежного степу в повітрі запахтіло згарищем (Ле, Мої листи, 1945, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 248.