ЗАПАНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм.
1. Стати паном, розбагатіти. — А се що за вигадки? Ще я не діждалася, щоб ти, запанівши, гордував матір’ю-мужичкою?! (Коцюб., І, 1955, 102); [Старик 1-й:] Один [старшина] прокрався, другий запанів, той розпився, той розбестився… (Кроп., III, 1959, 237); // Почати жити по-панськи, перейнявши панські звички та манери. — Запаніла наша Галя, — хвалився Грицько матері. — Там така розряджена, куди тобі (Мирний, IV, 1955, 138).
2. Стати гордим; загордитися, зазнатися. [Мелхола:] Ти, Хусо, міг би й сам прийти до мене. Вже надто запанів… (Л. Укр., III, 1952, 148); — А чого це ви не заскочили хоч би на часиночку та не привітали нас із празником? Запаніли? Забули? (Вас., І, 1959, 192); Підійшов поїзд.. Надю обнімають всі по черзі, і кожен каже щось своє.. Тарас просто тисне руку, жартує: — Де запаній таму місті (Ткач, Плем’я.., 1961, 266).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 245.